Чому ми втрачаємо людей, яких любимо?
Чому коли ми ще зовсім маленькі і ні про що не турбуємось так хочемо як найшвидше стати дорослими, ми йдемо до дитячого садка, потім до школи в якій починаємо пізнавати цей жорстокий світ, намагаємось бути усім схожими на своїх батьків, хочемо бути успішними в школі, ми прагнемо уваги з боку оточуючих (намагаємось вижити серед таких як ми особистостей, які прагнуть чогось досягти), і ось ми чуємо останній дзвінок в школі, отримуємо атестат про освіту і починається доросле життя…
Ми стоїмо на роздоріжжі і не знаємо куди йти…І просто пливемо за течією… Ми навчаємось, йдемо працювати і розуміємо, що тепер ми справді дорослі… Ми переїдаємо від батьків, одружуємось, самі також стаємо батьками і розуміємо що інколи так хочеться хоч на мить стати дітьми…Тільки коли приїздиш до батьків, яких давно не бачиш починаєш розуміти, що батьки завжди будуть тебе любити і чекати у дома…
Але не все так гладко як хотілось би. Раптом у тебе дзвонить мобільний, ти піднімаєш слухавку і чуєш як по той бік плаче мама і каже: «Тата більше немає» …. Ти не знаєш що сказати, але розумієш, що ти більше не побачиш свого рідненького тата, який тебе любить, він більше ніколи тебе не обійме і не запитає як у тебе справи…Ти поспіхом збираєш речі, купуєш квиток на потяг, щоб іще хоч раз побачити татка. Вся похоронна церемонія проходить як в тумані, ти нікого не помічаєш навколо… А коли ти приходиш на цвинтар і розумієш, що за мить тата поховають у сирій, чорній ямі, ти востаннє цілуєш його і тримаєш за холодну руку, яка тебе колись обіймала…ти запитуєш себе: «Чому все так, а не інакше? Чому ти втрачаєш людей, яких любиш і які люблять тебе?»
Проходить час, біль потрохи припиняється, ти приходиш на могилу тата, плачеш, сумуєш і тільки тепер розумієш, що так рідко казала йому про те що дуже сильно його люблю…
Мама залишилась сама і я розумію, що маму також сильно люблю, і намагаюсь якомога більше з нею розмовляти, намагаюсь телефонувати щодня, намагаюсь виразити вдячність за те, що дали мені життя. Тому хочу сказати щоб цінували те, що маєте батьків, коханих і т.д. , тому що це ті люди, які завжди з вам поруч і прийдуть на допомогу у важкі для вас часи. Любіть тих, хто вас любить, кажіть їм про це частіше, щоб потім не жалкувати про те, що колись ти цього не зробив, а тепер пізно щось змінювати….
|