Немов дерева,що скидають крони,
Немов п`янка,духмяна висота,
Я розумію,дико й непідмовно,
Що час летить,немов тече вода.
Я знаю,що прийде пора розлуки,
Що позмовкають рідні голоси-
Таке життя,у труднощі узуте,
Де після ночі знову дні,листи...
Я вірю в краще.Та моя реальність
Примушує задуматися знов,
Чи був правий і що мені дісталось
За всю мою відвертість і любов.
А наше щастя справді непідкупне?
Бо труднощі беруть таки своє...
Роки ідуть.Їм зав`язка-розлука,
І серце щемить біллю над усе.
Я знав чимало вірних,добрих друзів.
Були,щоправда,і ні те,ні се...
Я знав прощання,чорні й білі смуги,
А час пливе,роки мої несе.
Можливо,хтось на схилі своїх років
Мене,що знав,згадає мимоволі.
Промовить тихо:"Знав я того хлопця.
Він,як і я,був іграшкою долі!.."
Пройдуть роки,п`янкі,мов сиві трунки,
За поколінням нас прийде нове.
І осінь роздаватиме дарунки,
Їм стелячи проміння золоте.
А павутинка бабиного літа,
Немов розлука,ляже на чоло.
Знов в парках зацвітуть осінні квіти,
І сонце всіх купатиме теплом.
А хтось самотній йтиме по алеї,
Роздумуючи про життя-буття,
Не мріючи про обрії далекі,
Плекаючи найкращі почуття...
Моя реальність встане,буде жити,
Міняючись,немовби образи,
І,може,знову сльози буде лити,
Так схожі на малі краплі роси.
Я знов прийду,я ніби не відходив,
Немовби роки-примха дорога,
Немовби вічність-пройдена дорога,
Й брехня,що не була на ній нога.
Моя реальність буде тихо жити,
Як я колись,шукаючи нове.
І знову,знову сльози буде лити,
Бо час пливе,невпинно час пливе...
А роки йтимуть,стелячи тумани,
Вітрами линучи над обрій вдалині.
Чиїсь серця шукатимуть кохання,
Страждаючи у труднощів вогні.
І журавлиний ключ тривожним звуком,
Немов казкова птаха лісова,
Пробудитиь в глибині душі розлуку-
Лише вона залишиться жива.
P.S.
А ресторанні хлопці б`ють по струнах,
Ллючи навколо нотний водограй.
Навколо них снують байдужі люди,
Знов хтось комусь прошепотить "Прощай..."
Я буду знову бачить,що навколо
Ні в серці,ні в душі нема добра.
Та згадувати з страхом,мимоволі,
Що час летить,немов тече вода... |
